Я пенсіонерка з Нової Каховки, мені 70 років. Коли окупанти прийшли до нас і почали скрізь ходити, було страшно. Я до родичів поїхала в Кривий Ріг. Ми виїхали за третім разом, бо не пропускали. 

Я і так погано себе почуваю, а на стресі стало ще гірше. Я просто зрозуміла, що це тільки початок, вони ще не стріляли. У мене такий страх був! Я розуміла, що в любу хвилину може щось змінитись. 

Потім прилетіло три ракети, ще й одного чоловіка орки застрелили, бо він їм не сподобався. Я вирішила виїжджати, бо це добром не закінчиться, якщо їм не сподобалось, як людина одягнена, і вони застрелили чоловіка.

Нам сказали, що потрібно тікати, бо будуть бомбити нас. Ми відразу побігли в бомбосховище. У нас там ГЕС - звідти вистріли йшли. 

Я три рази намагалась виїхати - це були самі великі труднощі. Я дуже переживала. Пощастило, що попався водій напористий: сказав, що не поїде назад вже третій раз. Через річку потрібно було проїхати, і ми, нарешті, дочекались. 

Я приїхала у Кривий Ріг, бо в мене тут рідні. Я не знала, де буде краще. Вдома була одна, і прийшлось виїхати. Тут стали гроші давати, гуманітарну, а там не було ні пенсії, нічого. Не представляю, як би я жила. 

Мене оформили відразу як переселенку. Все добре, швидко. Дають допомогу регулярно, не ображають. В такий складний час дуже велика підтримка. Раз видали допомогу, а потім через тиждень - ще раз. Все добре. 

У мене є син і дочка. Дочка виїхала в Австрію, а син тут, він працює. Добре, що є ще здоров’я. 

Війна приблизила кінець мого життя. Чим швидше вона закінчиться, тим краще. Хочеться, щоб скоріше закінчилась, та і все.