Ніні Петрівні страшно навіть згадувати про військові дії. Її діти поїхали подалі від війни, тепер вона живе мрією – колись з ними побачитись.

Найбільший жах на мене наводили постріли. Я не хочу навіть згадувати про них. Були й руйнування, а серця зіпсували майже всьому населенню. То ж які нерви треба мати! Це дуже тяжко було пережити. Мої діти звідси виїхали.

Води не було в нас довго та світла, і пенсію не давали, транспорт не ходив. Потім поновили, електричка ходить і маршрутка.

Нам допомагали благодійні фонди, дякую їм. Продукти отримували від Ріната Ахметова і якось від Червоного хреста. Це, звісно, ​​була велика допомога.

Я мрію, щоб війна закінчилася швидше, це найголовніше. Хочу миру і щоб діти додому приїхали.