Оксана розповідає, що не розглядала вибору: лишатися у рідному селищі Немішаєве чи виїжджати. Для неї все було очевидно – жінка відповідала за людей, тому залишилася в окупації. Ще до того, як ворог зайшов, вона бачила незнайомих людей у селищі, впевнена – то були ворожі агенти.

Оксана згадує, як вона садила людей в евакуаційні автобуси 14 березня і молилася, щоб вони вдало виїхали на контрольовану територію.

Зараз її волонтерська спілка Сітки Перемоги Немішаєве підтримує фронт, чим може, демонструючи волю до перемоги тут, у Київській області.