У перший день війни у мене була паніка, я не знала, що робити. Порадившись з чоловіком, вирішила виїжджати до Польщі з двома маленькими дітьми на руках. Нас прийняли дуже гарно, але за півроку я повернулась додому. Згодом поряд з нашим будинком прилетіла ракета. Стало ясно, що далі перебувати у місті було небезпечно і ми виїхали до Полтави.

Зараз моя донечка займається танцями, розвивається. Я рада, що морально мої діти захищені.

Я сумую за Краматорськом, але поїхати туди не можу. Місто зараз постійно перебуває під обстрілами. Чекаю на мир та повернення додому.