Євдокія з донькою і онуком виїхала з Херсонщини у Кривий Ріг до родичів, щоб не загинути під обстрілами

Мені 61 рік, я з Херсонської області – селище Велика Олександрівка. В мене є донька, онук. За рік до війни помер мій чоловік і ми залишились геть самі, без чоловічої підтримки. Було важко, а тут ще й війна сталась. Коли почули першу тривогу, ми сподівались, що нас бойові дії не зачеплять.

На початку війни я зробила запаси харчів і ліків, тож у нас проблем не було. Без тих запасів не знаю, що було б – я хворію на цукровий діабет і гіпертонію.

Ми живемо поряд з ринком у приватному будинку. Якось ракета впала прямо на ринок. Вибух був таким сильним, що, здавалось, вона розірвалась прямо у нас над головами.

Ми з онуком саме були у дворі. Я дуже за дитину злякалась. Добре, що ми були під навісом і уламки на нас не потрапили. Після першої ракети ми встигли втекти в хату.

Страшно було проходити російські пости доргою до церкви. Вони перевіряли документи, допитувались де я живу, куди йду, уважно дивились.

Ми зрозуміли, що доброго не буде, тож поїхали у Кривий Ріг. Моя двоюрідна сестра допомогла нам житло знайти - ми винаймаємо квартиру у її знайомої. Дуже додому хочеться, сподіваємось, що наше селище звільнять від окупації.