Життя було тяжким і до війни. Не думала, що може бути гірше. Я була вдома у Краматорську, коли почалися обстріли. У місті зник газ і вода, і кожен день перетворився на боротьбу за виживання.

Одного дня сина контузило — він був на вулиці, коли поруч розірвалася ракета. Це був страшний момент, який надовго залишився в пам’яті. Після початку обстрілів я більше не могла спати спокійно. Кожна сирена викликала сильну тривогу. Ночі стали безсонними, наповненими страхом і напругою.

Зрештою, я вирішила виїхати з міста, бо залишатися там стало занадто небезпечно. Тепер живу з надією і щодня чекаю миру.