У нас вдома обстріли бувають практично постійно. Вибухи, тривоги — все стало частиною повсякденного життя. Досі стріляють. Все це жахливо. Я не могла уявити, що опинюся в такій ситуації. Не було води, магазини закрилися. Я користувалася тим, що у мене було. 

На тлі постійної напруги і стресу у мене сильно погіршилося здоров'я.

У якийсь момент я зламала шийку стегна. Це було важко — і фізично, і морально. Я виїхала до доньки, щоб пройти лікування і трохи відновитися. Там було спокійніше, але все одно думки постійно поверталися додому.

Коли стало трохи краще, я вирішила повернутися. Хоч і страшно, але свій дім — свій дім. Незважаючи на небезпеку і постійні обстріли, тут моє життя, мої стіни. Я дуже хочу миру. Чекаю тільки тиші.