24 лютого я прокинулася о п’ятій ранку, стало зрозуміло, що почалася війна. Я подивилася у вікно і почала шукати місце, де можна було сховатися. Спочатку хотілося вірити, що це ненадовго. Але час минав, і нам довелося поїхати.

Найбільша трудність за ці місяці - це те, що довелося залишити своє місто, свій дім і все, що було.

Зараз ми знаходимося в Дніпропетровській області, тому що звідси родом мій чоловік. Було дуже страшно, бо ми не знали, що нас чекає в дорозі. І саме того дня, коли ми поїхали, поруч із нашим домом прилетів снаряд.

Ми вивезли і хом’яка - улюбленця сина. Ми брали його навіть у підвал, і дитина дуже за нього переживала.

Зараз живемо одним днем і чекаємо на перемогу. Хочеться, щоб вона настала якнайшвидше, і щоб усі українці змогли повернутися додому.