Мені 75 років. Я жив у Маріуполі, у мікрорайоні Східний. Для мене війна почалася в 2014 році. Одного дня на базарі загинуло 14 чоловік. Серед загиблих була подруга моєї доньки. А донька в той день не пішла на роботу, тому залишилася живою.
Щодо повномасштабної війни, то я не вірив, що вона затягнеться надовго. Тому ми з донькою не виїхали відразу. А потім з кожним днем у Маріуполі ставало все небезпечніше. Ми перейшли у підвал школи. З першої до другої години дня обстріли стихали – ми ходили додому готувати їсти. Тоді ще були світло і газ. Коли обстріли посилилися, ми поїхали у безпечніше місце. Відразу після цього бомби влучили у школу й у наш будинок. Три-чотири дні ми провели в іншому будинку, а тоді й там почалися обстріли. Ми знову переїхали – знову було влучання, внаслідок якого наш автомобіль зазнав пошкоджень, та й бензину в ньому вже не було.
Ми переїхали до брата. Готували на вогнищі. Коли летіли снаряди, ховалися у під’їзд, а потім знову продовжували готувати. По воду ходили до джерела. Біля нього загинуло вісім чоловік.
Коли бомбили ближче, то наш триповерховий будинок хитався. Було дуже страшно. Поруч були розбиті вщент будинки. Ми виїхали в село. Там також були бомбардування – ми не могли спати ночами.
Потім я з села їздив на велосипеді до Маріуполя, бо люди просили знайти їхніх рідних. Бачив розбитий драмтеатр. Знав, що під купою каміння поховано чимало людських життів. Бачив чимало трупів і могил біля свого будинку.
До війни я працював тренером у Маріуполі. Один з моїх вихованців загинув. Усі інші роз’їхалися в Івано-Франківськ, Одесу, Європу. Нам з донькою вдалося виїхати на евакуаційному автобусі в Запоріжжя. Ми все залишили в Маріуполі. Наші документи згоріли – довелося відновлювати.
Із Запоріжжя ми переїхали в Буковель. Жили там місяць. У доньки двічі був приступ. Потрібно було продовжувати їй інвалідність. Ми зробили це в Нагірній, а звідти перебралися в Івано-Франківськ. Живемо в дитячому садочку. Нас годують сніданками й обідами. Я працюю тренером.
Хочеться після звільнення Маріуполя повернутися й відбудувати житло. І діти пишуть, що повернуться й знову ходитимуть до мене на тренування.
