Приходько Андрій, 9-б клас, гімназія №31

Вчитель, що надихнув на написання — Сторчева Наталя Василівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна — це не лише політичний чи військовий конфлікт. Це справжній удар по життю кожного з нас. З початку війни в Україні, яка триває вже 1000 днів, моє життя змінилося кардинально. Кожен день приносив нові виклики, і я була змушена шукати сили, щоб адаптуватися до цих змін.

Пам’ятаю, як 24 лютого 2022 року все змінилося. Прокинувся від звуків сирен, і мій світ накрила паніка. Ніколи не думав, що переживу початок війни. Цей день став для мене символом втрати спокою, але водночас — стартом нової реальності. У цей момент усвідомив, що зміни залежатимуть від мене. Коли почалася війна, я був звичайним студентом, мріяв про майбутнє, будував плани. Проте з перших днів я зрозумів, що моє життя вже ніколи не буде таким, як раніше. Перші новини про військові дії шокували. Я відчував безпорадність і страх, але згодом ці емоції перетворилися на бажання діяти. У перші дні я взяв участь у волонтерських програмах.

Ми збирали кошти, одяг, ліки для військових і тих, хто постраждав від війни.

Це було дуже важливим для мене, адже допомога іншим давала відчуття мети. У кожний пакет я вкладав частинку свого серця, сподіваючись, що мої дії можуть змінити ситуацію на краще. Проте з часом страх став моїм постійним супутником. Кожен день приносив новини про втрати, про інших людей, які зазнали тихого горя. Ми часто зустрічалися з друзями, щоб підтримувати одне одного, обмінювалися історіями, але в глибині душі всі ми знали, що реальність була значно жорсткішою. Страх ставав тінню навіть у найяскравіші миті.

Попри всі труднощі, я зрозумів, що сила українського народу — у єдності.

Я був вражений мужністю наших людей, їхньою готовністю боротися за свої права та незалежність. Це вселяло надію.

Ми об'єднали зусилля, і кожен намагався знайти свій шлях, щоб внести свій внесок у спільну справу. Однак з часом серйозні зміни почали позначатися і на моєму житті. Робота, навчання, звичні справи — усе це стало складовими нової реальності. Я відчув, що хочу навчитися новому, раніше недоступному. Це стало моїм способом опору: повернутися до звичайного життя, попри обставини. З'явилася нова мотивація — не зупинятися, рухатися вперед, вчитися й розвиватися. Тисячі днів війни навчили мене цінувати миті життя. Я навчився бачити красу у простому, у маленьких радостях, яких раніше ніби не помічав. Це були прогулянки з друзями, читання книг, допомога іншим. Я почав розуміти, що, попри жахливі умови, можна знайти своє щастя і робити життя кращим.

1000 днів війни — це не лише про втрати та страждання. Це також про кохання, надію та рішучість. Мій шлях — це шлях до розуміння важливості кожного моменту, сили єдності та мужності, яка кожен день прославляє життя. Я з оптимізмом дивлюся в майбутнє, бо знаю, що ми вистоїмо, щоб відбудувати нашу країну, у якій хочемо жити. Війна навчила мене цінувати мир, і я готовий працювати над його відновленням разом з іншими.