Ми з Бахмуту. Жили, працювали, на пенсію пішли, і таке горе трапилося. Почали бомбити сильно. Ми були вдома всі. Донька працювала, онучка працювала, чоловік також працював. Ми з 2014 року таке чули, але все одно було дуже страшно. Потім діти нас відправили, бо в погребі сиділи. Виїхали. Поплакали, попрощалися з хатою. Донька з онучкою у восени виїхали. Онучка до останнього в лікарні працювала, поки всіх не вивезли.

Виїхали в 2022 році, живемо в селі Кучурган Одеської області. Брата там поховала, залишилися без нічого. 

Брату влітку ногу відрізали. Три дні він пожив - і похоронили. Він мені вже два роки сниться. 

Дітей троє, онуки, правнуки - всі залишилися без нічого.

Хотілося, щоб майбутнє було гарне, без війни. Щоб все було добре, щоб житло було своє хоч у дітей.