Мені 51 рік, я мешкала і мешкаю в Нікополі. По телевізору передавали, що почали бомбити, - ми це почули у новинах. Я нікуди не виїжджала, була тут. Може, і хотілося б виїхати, але моя мама хворіла, і я не могла виїхати.

Були різні проблеми, було таке, що не вистачало їжі, води, ліків. Але найстрашніше - що стріляють. 

Психологічно було дуже важко. У нас всі рідні тут залишилися, ніхто не їхав. У мене онук маленький тут.

Хотілося, щоб скоріше закінчилася війна. Ми чекаємо, сподіваємося на це. Я б хотіла бачити таке майбутнє, щоб усі були щасливі, здорові, щоб була перемога – це найголовніше.