Мені 57 років. пенсіонер. Проживаю у Снігурівці. 19 березня до нас зайшли російські танки, військові йшли по вулицям, стріляли - це я все пам’ятаю.

З 19 березня і по 29 серпня не було ні світла, ні води. І збирали дощову воду, і до криниці їздили, і купляли по гривні за літр. А дощову воду фільтрували. Було все.

Шокувала загибель людей. Дітей. Люди гинули ні за що від тих недоумків. 

Родина роз’їхалася. Хто в Польщі, хто в Германії, а ми – тут, вдома. Я і мати-пенсіонерка лежача. Ліків не було. Ну, з їжею ще мирилися, а з ліками були дуже великі проблеми.

Психологічно до цих пір важко: поки таке робиться, то воно не проходить.

Будемо надіятися, що цього року війна закінчиться. Хотілось би, щоб вільна країна була. Щоб жилося людям добре - хотілося б так, і тільки так. У вільній країні.