Анастасія Лівочка

«Залишити свій будинок було дуже складно, але я розуміла, що життя триває»

Усе моє життя пов’язане з Донецьком. Тут я народилася, пішла до дитячого садочку, а потім до школи. Мої батьки розлучені, але коли почалися військові події на Донбасі, обоє виступали на підтримку єдності України. Після втрати роботи мама вирішила виїхати. Вона любить Львів, тому вирушила туди.

Поки мама шукала там роботу, я була з батьком у Донецьку. Через два місяці мамі вдалося влаштуватися фармацевтом. І на початку серпня 2014 року я поїхала до неї. Залишити свій будинок було дуже складно, але я розуміла, що життя триває, потрібно рухатися вперед та вірити в краще.

У новому місті мені треба було продовжувати навчання. Свій вибір я зупинила на Львівському технологічному ліцеї. У Донецьку я вчилася в звичайній школі, хоча з математикою дружу з найменших років. Тільки коли переїхала до Львова, з’явилося бажання вигадати щось таке, що принесе користь людям. Можливо, мене на це спонукали труднощі, а ще люди, які зараз зі мною поруч.

Із перших днів навчання з хлопцями в ліцеї стала спілкуватися українською. Спочатку це було нелегко, адже все життя говорила російською. Перш ніж щось сказати, в голові перекладала фрази. А тепер не тільки говорю, але й думаю українською.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/