Віра Черемісова | Желанне

«Поїхали, і тієї ж ночі - приліт»

Селище Желанне розташоване на захід від Авдіївки, нині – менш ніж за 20 км від лінії зіткнення

Від захоплення Авдіївки в середині лютого армія Росії просувається на захід від міста. Щодоби Генштаб ЗСУ повідомляє про десятки атак на Авдіївському напрямку. Тут, серед донбаських степів, розкидані десятки населених пунктів, які регулярно потерпають від обстрілів. Серед них - селище Желанне в Очеретинській громаді. Від нього до лінії зіткнення, згідно з картою проєкту DeepState, менше 20 км. У прифронтовому селищі побували журналісти телеканалу «Настоящее время» (створеного Радіо Свобода за участі «Голосу Америки»).

До повномасштабного вторгнення Росії у Желанному проживали понад 1300 людей. Коли у жовтні минулого року армія РФ почала масовано штурмувати Авдіївку, залишилася приблизно половина – близько 600 осіб. Зараз у селищі живуть трохи більше ста.

Всі вулиці села зараз у руїнах. Навколо розбитих будинків перевернуті меблі, подекуди дивом уцілів посуд на полицях. На вулицях - нікого, лише бродячі собаки шукають щось поїсти.

«Як в Авдіївці вони (війська РФ – ред.) просунулися, у нас частіше набагато стали обстріли, набагато, – каже староста селища Віра Черемісова. – До цього у нас попадання тільки по школі, лікарні та дитячому садочку були. Житло не було зачеплено».

Віра каже, що з наближенням лінії фронту до села місцеві жителі стали залишати свої будинки – буквально щодня хтось їде.

«Просто миттєво поїхали, бо вони бачили, що їм загрожує смерть, – розповідає староста. Я бачу, що вони виїжджають. Ми по трасі бачимо, скільки людей виїжджає наших».

Але деяких жителів місцевій владі доводиться вмовляти їхати. Староста каже, що нещодавно одній жінці своєчасна евакуація врятувала життя: відразу після її від'їзду її будинок був зруйнований обстрілом «під нуль».

«Тієї ж ночі її будинку не стало - ось, ми знаходимося поруч з ним. Залишки від будинку. Все «під нуль», – показує Віра. – Вранці я їй зателефонувала, кажу: «Як ви доїхали?» Вони відповідають: «Все чудово, мене зустріли люди прекрасні». А я кажу: «Ви знаєте, вашого будинку немає». І фотографії скинула».

На цій безлюдній зруйнованій вулиці ще залишається єдиний мешканець, Костянтин. Його будинок пошкоджений: стоїть без вікон та зі зруйнованим дахом.

Черемісова розповідає, що чоловік має проблеми: вона намагається домовитися, щоб його не просто допомогли вивезти, а й прилаштували до спецустанови.

«Батьки відмовлялися його здавати до лікувального закладу і казали: ми його прогодуємо, нехай з нами живе, – пояснює староста. – Вони його нікому не показували. Він зараз залишився один. Батьки поїхали, бо злякалися обстрілів. А він уперся і сказав: «Нікуди не поїду». Вони силоміць не змогли заштовхати його в машину. Нині він один залишився в будинку».

«Він на мене не дивиться, він убік дивиться зовсім. Він брудний дуже, одягнений у брудний одяг дуже. Важко дивитися. Треба рятувати людину», – каже Віра.

Черемісова каже, що працює у місцевій селищній раді вже 47 років і вже давно могла б піти на пенсію. Але залишається, щоб допомогти не залишитись тут іншим.

«Я сьогодні бабусі сказала: поки вас усіх не вижену звідси, не поїду. Остання поїду, – розповідає староста. – Тому що вони такі ж, як Костя, але ще й безпорадні. Їх треба кудись вивезти. Як усі, так і я».