«Дякую», Росіє, за зіпсоване життя», – написано фарбою на стіні зруйнованого будинку. Часів Яр – невеличке містечко, яке зараз є однією з найгарячіших точок на фронті. За оцінками аналітиків, воно належить до пріоритетних цілей Росії. Часів Яр розташований приблизно за 17 км від Бахмуту, і є «воротами» до Костянтинівки і Слов'янсько-Краматорської агломерації. Після завершення активних боїв за Бахмут навесні 2023 року місто потерпає від обстрілів армії РФ, ситуація ще більше ускладнилась після виходу ЗСУ з Авдіївки. Як виживають у Часовому Ярі нечисленні мешканці, які не виїжджають попри небезпеку. Матеріал Радіо Свобода.
Важка артилерія тут не змовкає цілодобово. Російські військові зараз намагаються просуватися у бік Часового Яру і з півночі, штурмуючи село Богданівка, і з півдня, частково захопивши село Іванівське.
«В останні місяці з кожним днем все більше і більше прильотів по місту. Я до цього думав: куди ж іще більше? Але з'ясувалося, що можна ще більше, – розповідає Сергій Чаус, голова міської військової адміністрації Часового Яру. – На даний момент щодня ми втрачаємо один-два будинки, які або згоряють, або просто зруйновані».
Одні з тих, хто не хоче евакуйовуватись, – пара похилого віку. Їхня онука звернулась до голови Часовоярської МВА, аби та вмовила дідуся та бабусю виїхати до Ізраїлю, де вона мешкає.
«Скрізь небезпечно. І на війні небезпечно, і тут небезпечно, – з фаталізмом зауважує чоловік у відповідь на вмовляння Чауса. – Якщо судилося лягти раніше, то ляжемо. Війна є війна».
Мер визнає, що таку позицію у місті поділяє більшість людей. Лише дві жінки погодились на евакуацію найближчим часом. Ще двох йому переконати виїхати так і не вдалося.
«У будинок для людей похилого віку я не хочу йти, я ще не в тому віці, – пояснює свою відмову їхати жителька Часового Яру, яка представляється Світланою. – Якщо виїхати, то на тиждень, на 10 днів притулок дадуть, а потім – йди шукай сам, куди хочеш. А тут ми всі разом. Тут мені щось принесли, допомогли».
«Якби мої батьки, які померли, подивилися б на те, що тут відбувається, вони б, напевно, знову померли, – зауважує вона. – Тому що вони пишалися містом: вони будували його, відновлювали».
«Найближчі мої знайомі загинули, і це дуже страшно, я переношу це важко дуже. Але я відповідаю сама за себе. Я евакуюватимуся, – обіцяє ще одна мешканка, Наталя. – Будинок відбудувати можна, підприємство відбудувати можна. А людське життя - ні. Якщо загинула людина, то її вже не повернути».
Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.
