Мешканці Слов’янська не спали ночами, бо вибухи не давали закрити очі й заснути. 

24 лютого 2022 року мені зателефонувала донька з Краматорська і сказала, що почалася війна. Я до останнього не могла подумати, що таке може бути, а потім у новинах дізналася про повномасштабне вторгнення. Потім ми почали чути вибухи. Вночі не спали: чули, як десь бахало, переживали.

Зараз нам видають гуманітарку, діти допомагають, мамина пенсія виручає. Ліки купляємо, хоча й дорого, звісно. З мамою ми виїжджали в Кривий Ріг, а потім повернулися до себе, до рідної хати. Зараз світло є по графіку, газу немає, але ми топимо дровами.

Нічого, все перенесемо - якби тільки спокій був і мир.

Хочеться, щоб швидше війна закінчилася. А як подивишся новини, не знаєш, що й сказати. Шкода дуже Бахмут, Соледар, Кремінну. Зараз, звісно, усім тяжко. За дітей дуже переживаю: за рідних, за чужих. Важко на душі, що все таке відбувається.