Глущенко Євген, 14 років, Андріївський ліцей, с.Андріївка
Есе «Один день»
Кожна людина хоч раз у житті задумувалась над тим, що є для неї щастя. І при цьому ніхто не думає про війну.
У 2014 році мені було 7 років і я не пам’ятаю, чи хвилювався у зв’язку з подіями, які тоді почалися, чи ні. Але добре пам’ятаю, що весною 2015 року у нас на вулиці з’явився хлопчик, який був старший за мене на 5 років. Незважаючи на це, він став мені другом, і були такі хвилини, коли він згадував своє життя там… на Донбасі.
На все життя йому запам’яталися звуки вибухів неподалік його будинку.
Чи забуде він їх, чи все життя вони крокуватимуть слідом за ним? Мені важко уявити себе у вирі тих подій. Я і не хочу цього, і боюся… Мені цікаво, чи ті, хто розв’язував цю війну, думали про дітей, старих людей та й навіть про тварин, які страждають не менше?
Добре було тим, хто мав куди поїхати, а хто ні… кому ти потрібен у цьому світі? Для мене в житті найважливішим є моя родина. Важко уявити, що я б відчув, якби на фронті хтось загинув. А скільки їх загиблих… і солдатів, і мирних жителів. Чи коштує щось скільки, щоб це було рівнозначно людському життю?
Тому звертаюся до всіх, від кого щось залежить у вирішенні питання миру на Донбасі: подумайте про життя, припиніть війну!
