«Почули вибухи – схопили дітей і спустилися з ними в підвал»

Мені 55 років. До війни проживав з рідними в Харкові.

24 лютого, о четвертій ранку, ми почули вибухи. Було влучання в академію. Ми схопили дітей і спустилися з ними в підвал. На роботу того дня не пішли: керівництво наказало залишатися вдома. Був організований підвіз гуманітарної допомоги, тому продуктів нам вистачало.

Не їздив громадський транспорт, ні наземний, на підземний. Метро використовувалося як бомбосховище. Було багато влучань по місту. Мікрорайон Північна Салтівка повністю зруйнований.

Коли ми дізналися, що наші військові готуються відганяти окупантів від Харкова, відразу виїхали, щоб не потрапити під обстріл. За дві години доїхали до Полтави. Нас поселили в гуртожиток. Ми забрали з собою трьох котів і морську свинку. У Полтаві живе багато наших друзів і знайомих. Неподалік, на Сумщині, мешкають родичі. До того ж, до Харкова недалеко. Коли стане тихіше, можна швидко повернутися додому.

Я працюю будівельником. Був по роботі в Краматорську, Слов’янську, Дружківці, а зараз – у відрядженні в Луцьку. Робота допомагає долати стрес. У мене оптимістичні колеги, вони не дають сумувати.

Я думаю, що війна закінчиться цього року. Після відбудови Україна буде кращою, ніж раніше.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/