Пам’ятаю у перший день війни зляканість, стривоженість, бо у нас в селі було багато техніки військової. Світло вимкнули, і почалися жахливі дні: вибухи без перестану, без тиші. Ми там місяць прожили і виїхали.

Хліб привозили десь перший тиждень, потім магазини всі розбили. Не було ні їжі, ні води. Про світло і мови не йшлося.

Ми втратили житло. Воно було за все наше життя нажите. Тепер ми без свого даху.

Виїхати нам люди допомогли. Ми з волонтерами виїжджали в Краматорськ, а потім - куди очі бачили. Ми зараз у Дніпропетровській області.

Собака і котик там залишилися. Все там залишилося. Суцільні стреси, переживання.

Живемо на квартирі, а думки такі, що скажуть звільняйте, і нікуди йти. Ціни великі на квартири. Війна забрала наше життя. Тепер день прожили – і добре, планів ніяких немає.

В сім’ї ми підтримуємо родин одного, не сваримося. Найбільше хочемо своє житло.