Я жила у Добропіллі. Мій чоловік після інсульту, тому було особливо страшно та важко. Почалися обстріли, наш будинок постраждав. У місті майже було продуктів, воду перебили, жити стало дуже важко.Дім мого сина теж розбили. Тоді ми вирішили виїхати з родиною.

Діти наполягли на евакуації і ми погодилися. Взяли із собою лише трохи речей. Залишати все інше було боляче, але безпеки не було.

Я не змогла взяти з собою двох собак, і мені їх дуже шкода. Зараз ми живемо далеко від дому і чекаємо на мир. Дуже хочеться, щоб війна закінчилася, і люди знову могли жити спокійно.