Коли почалася війна, наше місто одразу опинилося під обстрілами. Потім почалась окупація, і на вулицях з’явилася багато військової техніки. Спочатку я не знав, що робити, куди бігти і як захистити себе та близьких. 

Не стало світла та зв’язку. Магазини та аптеки не працювали. Мене рятував власний город.

Три місяці я жив у невизначеності, сподіваючись, що все швидко закінчиться. Але з часом стало зрозуміло, що залишатися вдома небезпечно. Довелося виїхати, взявши лише найнеобхідніше. 

Зараз я живу в Києві. Хочу, щоб війна закінчилася, щоб люди могли повернутися додому. Я мрію повернутись на Луганщину.