Війна застала нас удома. У мене є сім’я — чоловік і діти, і з першого дня обстрілів нам було страшно. У місті не було світла і води, магазини та аптеки не працювали, і купити навіть найнеобхідніше було дуже складно. На щастя, волонтери та благодійні фонди привозили продукти та допомогу.

Коли стало зовсім небезпечно залишатися, ми вирішили виїхати. Взяли лише найнеобхідніше і поїхали в Дніпро. Дорога була складною, адже страшно було залишати рідний дім, але безпека сім’ї була важливішою.

Зараз ми живемо відносно спокійно, але кожного дня чекаємо миру. Роботи та житла в мене немає. Будинок у Торецьку зруйнований. 

Я мрію, щоб війна закінчилася. Сподіваюсь зможу повернутись додому.