Теплякова Софія

9-б клас, Енергодарська гімназія №5 Василівського району Запорізької області

Вчителька, що надихнула на написання – Ткаченко Олександра Миколаївна

Війна. Моя історія

Війна - це слово, що надзвичайно важке і відразливе. Як дитина, моя уява наповнювалася казковими історіями, і я далеко не завжди розуміла, що це слово може означати реальний життєвий кошмар. Однак, наша реальність виявилася набагато складнішою.

Було це весною 2014 року, коли Україна зіткнулася з війною на сході країни. Доти для мене війна була лише частиною історії, яку ми вивчали у школі. Вона була віддаленою подією, яка відбувалася десь далеко. Але цього дня, коли я вперше почула вибухи та віддалені постріли, все змінилося. Моя історія почалася в той день, коли я усвідомила, що почалася війна.

Цей день означав для мене і моєї родини початок невизначеності та страху. Ми змушені були збирати необхідні речі та продукти для виживання в разі, якщо ситуація погіршиться. Все це створювало незрозуміння та важкі моменти для нас. Я відчувала, як змінюється наше повсякденне життя, і я вже більше не могла бути звичайною дитиною, що насолоджується безтурботністю.

Щодня новини приносили погані звістки про бойові дії та втрати. Війна змінила життя кожної людини в моєму місті. Ми намагалися зберігти надію та віру в краще майбутнє, але було важко не відчувати втоми та страху.

Пам'ятаю цей день, як будній ранок весни 2022 року. Було сонячно, і місто Енергодар спокійно спав під теплими променями сонця. Проте, цей день перетворився на найжахливіший день в моєму житті.

Ми стояли біля вікна і намагалися з'ясувати, що відбувається. Почувши перші вибухи, було вже неможливо відкинути це як щось далеке та віддалене. Ми включили телевізор і побачили, як жителі нашого міста знаходилися на околицях міста, зупиняючи величезну колону військової техніки, яка рушила у бік міста.

З появою окупаційних російських військ у нашому місті, життя зазнало радикальних змін. Відсутність електроенергії та нестача продуктів харчування у магазинах стали нормою, а виходити з дому було дуже небезпечно.

Ми стали навчатися жити в умовах невизначеності, бути обережними та пильними на кожному кроці.

Минуло півтора роки, та ми з сім'єю вирішуємо покинути окуповане місто.

Мій виїзд розпочався з підготовки. Ми збирали всі необхідні речі та завдяки зв'язкам з контактами на підконтрольній території та інформаційним ресурсам, отримували важливі поради щодо маршруту та можливих небезпек.

Дорога виявилася надзвичайно важкою. Страх та небезпека були на кожному кроці, і ми були вкрай пильні. Важко передати словами те відчуття спільної мети та рішучості, яке об'єднало нашу родину під час поїздки.

Проїзджаючи Маріуполь, я відчула надзвичайний страх. Окуповані території завжди асоціюються з небезпекою, невизначеністю та присутністю військових. Спогади про ті звістки, які доходили до нас з цих місць, додавали ще більше страху. Побачивши місто знищеним та покинутим, яке колись було процвітаючим та живим, викликало сум. Руїни та пошкоджені будівлі свідчили про страшні наслідки війни. Пішки переходячи кордон, по обох боках стежки, я бачила міни та розірвані документи.

Коли я перетнула кордон і вперше крокнула на підконтрольну територію України, я відчула велике полегшення. Відчуття безпеки та захищеності поступово повертались до мене, адже на окупованій території завжди існувала загроза і небезпека.

Звільнення від цього страху було неймовірно важливим моментом у моєму житті.

Побачивши українських військових, я відчула глибоку вдячність і повагу до цих людей. Військові стали символом солідарності та героїзму, які вони виявили, залишаючи свої родини і прийшовши захищати свою країну.

Я навчилася жити в умовах невизначеності та навчилася цінувати мир та стабільність.

Вона навчила мене солідарності, мужності та тому, що гідність людини найважливіша в будь-яких умовах. Ми долучилися до волонтерських ініціатив, намагаючись надати допомогу тим, хто її потребував.

Моя історія - це історія про те, як війна змінює життя кожного, хто потрапляє в її відокремлену реальність. Вона навчила мене бути сильною, співчутливою та вірити у майбутнє, де війна буде тільки в історичних книгах, а не в реальності.