На початку війни я жив у студентському містечку Харківського Національного Університету. 8 березня туди був приліт. Добре, що ми із студентами були в підвалі. На другий день виїхали у Валки, в ліцей. А потім у Чутово поселилися і там проживали як ВПО. У вересні 22 року ми повернулися в Харків і тут живемо. 

24 лютого о п’ятій ранку ми ще спали. Почули вибух, виглянули у вікно і побачили, як летять ракети, і зрозуміли, що почалася війна. Було важко, але ми впоралися. 

В першу чергу ми старалися для студентів. Не вистачало нічого, в основному – хліба. З гуманітарною допомогою важко було. Ми користувалися тим, що було в містечку, закуповували, що могли.

Справа в тому що страшно було за сім’ю, за дитину, тому вирішили виїхати. От коли по гуртожитку прилетіло, тоді і виїхали. Нам допомогли виїхати волонтери - вивезли автобусами.

Люди які були навколо нас, нам допомагали чим могли. Ділилися, не зважаючи ні на що. Звісно, війна - це важко морально, але я вже пристосувався.

Вірю в нашу перемогу. Я знаю, що ми переможемо, тому що ми захищаємо свою незалежність. А коли ми переможемо, то буде велика відбудова, і все у нас буде добре.