Сергій Іванович виїхав з Маріуполя в кінці березня. З собою забрав дружину й дитину племінника, бо той потрапив у полон, знаходиться в Оленівці

Я з міста Маріуполя. Жив нормально, працював, все було добре.

24 лютого мені зателефонувала донька з Києва і сказала, що у них вибухи, а потім і в нас їх стало чутно. Поїхав на роботу – сказали повертатися додому, залишатися на зв’язку. Так і зрозумів, що почалася війна.

Найважче те, що не було їжі й тепла, гуманітарної допомоги. Ми виживали, як могли. У нас відключили світло, потім газ, не було на чому готувати їжу.

Я проживав біля Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. Його постійно обстрілювали. Я поїхав до знайомих у приватний будинок, але там також стріляли. Я побув у них до 23 березня, а потім виїхав у Запоріжжя. Мій племінник воює в Нацгвардії. Я забрав його дружину і трирічну дитину, і з ними виїхав. А племінник зараз в полоні, в Оленівці. Ми виїжджали через Мелекіне. Проїхали без проблем, не було принижень. Спочатку були в Корсуні, а потім приїхали в Київ.

Будинок наш постраждав: прилетіло в дах і кутову частину. Квартира без вікон, балкон розбитий. Пожежі не було, можна було б відремонтувати, але потрібно туди дістатися. У мене брат там залишився - він плівкою вікна забив. Там зараз ніхто не мешкає.

Я пенсіонер, але в Маріуполі працював механіком. Тут запропонували роботу автослюсаря, але мені важко працювати - то я відмовив. 

Я думаю, на початку весни може вже все скінчитися. Якщо наші партнери допоможуть, то це може статися швидше.