Перший день війни я пам’ятаю дуже добре. Спочатку нічого не було зрозуміло. Люди лише говорили, що почалась війна. Було чутно вибухи, ми перепитували один одного, що відбувається. Страх прийшов у перші дні. Через наше село проходили колони, рухались на Охтирку та Тростянець.

Перші місяці у місті допомагали підприємці, роздавали хліб. Мене шокувала невідомість. 

Ніхто не знав, де і що відбувається. Страх і невпевненість були постійно. 

Були і приємні моменти. Наші хлопці поводилися дуже людяно. Вони підходили і цікавилися, як ми. Іноді я пропонувала їм щось домашнє, але вони відмовлялися.

Мій онук воює, племінник загинув, сват загинув. Багато чоловіків і хлопців пішли на фронт, залишилися жінки. Ми тримаємося, аби не стало гірше.

Зараз підтримкою для мене є сусіди. У майбутньому хочеться трохи радості і веселощів. Зараз цього немає, кожна людина у своїх думках. Хочеться, щоб наші діти повернулися живими, а вже потім ми все відбудуємо.