Мені 72 роки, перенесла інсульт - тільки місяць пройшов. Як війна почалася, це було дуже страшно. І досі страх не пройшов. Нас усе зненацька застало, ніхто не думав. У перші дні щось жахливе відбувалося: і танки були, і через нас усі кулі летіли… Ми вісім місяців сиділи в окупації. Я нікуди не виїздила.

Після того, як окупанти пішли, нам почали давати допомогу. Це дуже приємно, що за нас хтось хвилюється. Спочатку, як були в окупації, ми нічого не отримували. А зараз нам дають і хліб, і інші продукти.

Мій синочок підірвався на міні, 38 років йому було. 

Після того мені тяжко було, от і потрапила в лікарню з інсультом, у Миколаєві лежала. 

Я хочу, щоб усе це швидше закінчилося. Вже немає сил терпіти.