Я жила у місті Курахове понад 40 років. У мене двоє прекрасних доньок. Чоловік помер у 2013 році від інсульту. Я вдова. Діти у 2014 році виїхали з Донецька і приїхали до мене. Минулого року ми виїхали до Кривого Рогу.

Мій зять – інспектор поліції. Зранку 24 лютого він сказав: «Збирайтеся. Ми виїжджаємо». Ось так я дізналася про війну. Ми переїхали спочатку у дім, де я народилась, у Новоселівський район. Але ви собі навіть не уявляєте, яке там було пекло. Тому звідти зять нас перевіз у Кривий Ріг. Ось уже рік ми тут.

Життя закінчилось. Я плачу цілодобово.

Нам дають гуманітарну допомогу, але я залишилась взагалі без речей. Мені допомогли добрі люди, дякую їм велике. У Кривому Розі доводиться винаймати житло, зяті працюють, тому ми можемо платити оренду. Наш дім у Кураховому поки ще цілий.

Після того, як снаряд влучив у подвір'я сусіда, мій трирічний онук припинив розмовляти. Зараз тільки почав відходити, а йому вже чотири роки.

Війна дуже вплинула на наш морально-психологічний стан. Усі на нервах. Що з нами буде далі – я не знаю.

На мою думку, війна взагалі ніколи не закінчиться. Я телефоную на Донбас - там просто пекло.