Через воєнні дії ми вимушені були покинути домівку та рятувати своє життя. Впродовж двох місяців (березень-квітень 2022 р.) ми фактично проживали в бомбосховищі. З Кремінної виїхали в лютому 2022 року. Зараз проживаємо в гуртожитку. У липні пережили кілька ракетних прильотів поблизу гуртожитку. Діти (син та донька) були дуже налякані. Усе пережите дуже позначилося на морально-психічному стані дітей.
Найважче - це загибель близьких людей, небезпека, страх, невідомість.
Коли я зрозуміла, що треба їхати, першим, що поклала в сумку, були вишиванки дітей, а потім вже документи. Пізніше, згадуючи про це, сама була дуже здивована. Певно, спрацювала підсвідомість: моє найрідніше та найважливіше в житті - діти та моя країна - в небезпеці. А ще, я переконана, це непохитне самовизначення на рівні якогось інстинкту. Це моє найдорожче потрібно рятувати. Ці вишиванки і зараз з нами. Діти періодично їх вдягають. Після Перемоги, я сподіваюся, що одягнені саме в ці вишиванки, мої діти повернуться в своє рідне українське місто Кремінна.
