Мені 63 роки. Я жила з чоловіком у Харкові. 24 лютого прокинулася о четвертій ранку від вибухів. Вийшла на балкон і побачила полум’я з боку Бєлгорода. Чула, як обстрілювали Північну Салтівку. 

Ми з чоловіком відразу виїхали за місто, на дачу. У Харкові нічого не купили, а там магазини були пусті. Ми вдячні людям, які допомагали нам. Ми також допомагали: пускали у свій підвал усіх, хто приходив до нас. А ще надавали посильну допомогу нашим військовим. Поряд було вісім блокпостів. Я з жінками готувала в школі їжу для солдатів, які стояли на них, а чоловік варив загороджувальні їжаки. 

У травні з’явилася можливість поїхати в Охтирку до мами. Їй 85 років. Ми допомагали їй. Потім поїхали в Харків, де доглядали мого дядька. Йому 99 років. Його доньки виїхали за кордон. Так і їздимо туди-сюди.

Кілька днів тому були в Харкові. Після одинадцятої ночі пролунало шість вибухів. Знову страшно. Хочеться, щоб усі території були звільнені.