Залишилась без роботи та ще страшніше, що після чергового (9-го) прильоту остались з онуком без квартири. Поховала чоловіка.

Якщо не помиляюсь, це був четвер, 24 лютого. Була з чоловіком у лікарні на хіміотерапії, було так гучно, так трусило, що це ніколи не забуду.

Найстрашнішим був день, коли на моїх очах під обстрілом загинули люди.

Мені здається, ми всі більш-менш зіштовхнулися з психологічними проблемами унаслідок війни.

Нас не обійшла проблема гуманітарної катастрофи: 

світла не було практично цілодобово, воду тягала шестилітровими пляшками з криниць до вересня 2022, газу не було до 17.01.2023.

Не розумію як, але пережили.