Переродова Юлія, учениця 9 класу КЗ "Введенський ліцей" Новопокровської селищної ради Чугуївського району Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Троніна Ірина Станіславівна

Війна. Моя історія

Вечір. Середа 23 лютого. Я лягала спати з думками, що завтра буде чудовий, прекрасний день. З ранку піду до школи, зустрінуся з друзями, а після уроків піду додому, але … все було інакше. Я прокинулася о 05:05 від якихось незрозумілих звуків, швидко встала з ліжка і підійшла до вікна, і побачила заграву від ракет, які летіли у бік Чугуєва. Я вибігла з кімнати і разом з батьками ми спустилися до підвалу, який розташований в нашому будинку.

Я не одразу зрозуміла що відбувається, напередодні чула як батьки розмовляли щось про війну, але не розуміла що таке може трапитися з нами у сучасному світі, але це реально почалася війна. Цей день розділив нашу сім’ю на "до" та "після" і це означає, що наше життя не буде як раніше.

Сидячі у підвалі, я почала розуміти, що насправді відбувається. Я втратила почуття безпеки та спокою, страх заполонив мене. Я не могла ні про що думати, планувати, мріяти, війна забрала все. У підвалі з нами ще були мої двоюрідні брат та сестра з батьками.

Підвал став для нас сховищем аж на цілих 2 місяці. На фоні стресу, холоду у підвалі наш організм ослаб і всі діти та дорослі один за одним почали хворіти, висока температура, слабкість.

Треба було нас лікувати і мама пішла до аптеки, там у черзі вона простояла 4 години, щоб купити нам ліки. А похід до магазину для моїх батьків це те ще було випробування. Вони о 6 годині ранку займали чергу, щоб в перших рядах потрапити до магазину і купити хліба та інших продуктів, бо якщо прийди пізніше може нічого не дістатися, тому що людей багато, а продуктів привозили мало і на всіх не вистачало.

А трішечки згодом мама взяла мене з собою до магазину, щоб я побачила, як це коли ти приходиш до магазину, а там пусті полки і нічого немає. Я про таке не могла і думати, що таке може бути у 21 столітті, коли до війни я звикла бачити повні полки з продуктами в магазинах.

Страшно це усвідомлювати, але ми потроху стали звикати до цього життя. З травня у нас почалося дистанційне навчання і ми почали вчитися. Мама з татом теж почали працювати кожен вийшов на своє місце роботи. Я почала виходити на вулицю та гуляти з друзями. Літо — прекрасна пора і мені стало якось спокійніше. Де не де було чути вибухи, але вони були десь далеко та вночі.

Життя кожного Українця змінилося кардинально, і моє також. Війна змінила наше життя, але не змінила нас. Вона навчила мене нічого не відкладати на завтра, бо завтра може не настати.

Все що ти хочеш зробити — зроби зараз, бо потім може не настати. Усі ми робимо те, що наближає нашу перемогу. І я бажаю кожному воїну повернутися додому живим і здоровим, а кожній родині — дочекатися своїх рідних та близьких. Разом ми переможемо.