Шостак Денис, 9 клас, Комунальний заклад “Харківський ліцей № 107 Харківської міської ради”

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кіндра Вікторія Григорівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча - це одиниця (мало) та декілька нулів (зовсім нічого). Але... мені дванадцять. Сьогодні подарували дві книги, про які дуже мріяв,- комікси та посібник з інформатики. Вечір 23 лютого - смс від однокласника: "Ти зробив практичну з географії? Допоможи". Шок, бо я забув про неї. Ліг спати о другій ночі 24 лютого 2022 року, бо невиконане завдання мене тривожило.

Четверта ранку. Щось схоже на салюти!!! Я молодець, виконав завдання. Ні, щось інше. Стрілянина. Пожежі. Метушня в квартирі та на вулиці. Слово "війна" вже раніше чув від прадідуся та на уроках історії.

Метро. Холодна підлога. Я з товаришем закутаний у плед - згадуємо географію - краще б раніше лягли спати. В рюкзаку подаровані книги. Підвал. Холодно. Хочеться їсти. Особливо хліба. Зникло світло. Авіанальоти. Зі страшним ревом гуде літак. Скидає на моє місто Харків бомби. Я чую, як вони падають. Можуть впасти на наше сховище, на метро.  Щось зашипіло і засвітилось. Страх!!! Страх!!!

Дуже боюсь померти. Хочу жити. Я ще дитина! Згриз нігті до крові.

Евакуаційний потяг. Багато людей. Івано- Франківська область. Поселення в дитячому садочку. Сплю на підлозі, але мене це не засмучує, бо я в безпеці. Нові друзі, які також залишили свій рідний дім. Чудова місцевість - гори, швидкі річки з кам'янистими берегами, чистим повітрям неможливо надихатись. Похід з ночівлею на гору Сивуля. Підйом важкий, бо звик ходити по рівній поверхні. Впорався. Як же тут красиво.

Мені спокійно! Я хочу жити і дихати на повні груди! Я живий! Сильний! Природа лікує. Робота з психологами, знайомство з місцевим населенням та традиціями дають помітний результат.

Але війна триває, гинуть люди. Часто зустрічаємо на колінах з квітами та свічками Героїв, які повертаються до рідного краю "на щиті". Материнські сльози. Біль. Хочу бути корисним. Долучаюсь до плетіння вервичок для воїнів, що захищають мою країну. Вкладаю все тепло своєї маленької душі. Я наполегливий, люблю кропітку роботу. Допомагаю.

Переїзд до нового прихистку. Сон на ліжку. Знову нові знайомства. Почав ходити до місцевої школи. Вона сучасна, нещодавно збудована. Однокласники й вчителі підтримують.

Вчитися легко, бо привіз з собою "валізу знань". Нові друзі грають зі мною у футбол, беруть з собою по гриби. Природа, гори, лелеки, яких близько ніколи не бачив, додають сил. Знову везуть Героя "на щиті". Сумно. Боляче. Дуже боляче. Нові друзі віддаляються. Хочу додому. До своїх рідних однокласників та вчителів. Хочу ходити до своєї школи. Вона найкраща! Вона моя! Моє ліжко вдома. Я дорослий - я не плачу! То в око щось потрапило... війна - як же я тебе ненавиджу!!! Мир - дуже велика та важлива цінність, яку легко втратити. Його требе берегти. Час летить. Дитинство з ним.

Нарешті я в потязі Львів - Харків. Вгадайте, що я відчуваю!? Запах рідної землі! Ростуть крила. Ще трішки і я буду вдома. Розумієте, в себе вдома!

Всі вікна вибиті та забиті плівкою. Війна триває. Сирени. Людей небагато - вони дуже змінились, майже не посміхаються. Зустріч з однокласником. Обмін емоціями, довгі розмови. Нікому не заважаю Я дуже змінився, подорослішав на багато років вперед. І знову сирени, і знову обстріли. Жертви. Людські жертви. Багато. Помирають діти. Мій мозок так не реагує, як на початку. Вже не так страшно. Розумію, що дуже небезпечно. Живу за містом.

Навчаюсь в своїй рідній школі онлайн, беру участь у різних шкільних заходах - для мене це дуже важливо.

Живу сьогодні, бо завтра може не настати. Радію світанку, сонцю, вітру, пташкам! Поважаю родину, друзів, вчителів, просто перехожих. Ціную чисте небо, яке обов'язково стане мирним, тишу, хліб. Книгу з коміксами так і не прочитав - вона не на рідній мові. Поки що не можу! Не знаю, чи зможу... Дуже боляче... тисяча днів війни - це дуже багато. Мені скоро п'ятнадцять... я сильний!