«Заходять у маршрутку, підходять до тебе, як в казці, з автоматом, перезаряджають його, на грудях одні гранати висять, тикають на тебе: «Ты, выходи, раздевайся. Досмотр». Жителька Херсону розповідає, як жити в окупованому росіянами місті.
Сьогодні в моїй стрічці ФБ був такий допис. Автор просить не публікувати ім’я, адже її життя та їхніх рідних кожної секунди в небезпеці. Тут про біль українців в окупації, пам‘ятаймо про них. Автор тексту – мешканка Херсона.
«Окупація... Я жодного разу про це не писала, але я хочу спробувати вам дещо пояснити. Спробуйте відчути і зрозуміти. Це відсотків 10% того, що тут коїться.
Що таке "немає ВОЛІ"?
Це те, що за цей пост мене завтра можуть забрати на підвал і більше не повернути до моєї родини. Це те, що я його обов'язкового видалю сьогодні ж і почищу навіть архів, щоб навіть натяку не було, що я там щось осмілилась писати. І це найбезпечніші пункти позбавлення херсонців волі.
«Вас не бомблять!»
Тоді welcome в Херсон. В нас же спокійно! Я на пальцях однієї руки можу перерахувати дні тиші в Херсоні. Я навіть здригаюсь вже від закриття дверей сусідами. А так, у нас не бомблять.
Ніхто не знає, як нам тут!
Так само я не знаю, як було в Маріуполі, Бучі, бо мене там не було. Так, я всім серцем і душею була з ними, я пропускала цей біль через себе, але мене там не було.
Вас всіх немає в Херсоні, ви уявлення не маєте, як це... Ви дійсно впевнені, що не існує другої Бучі?!
Перелік зниклих, забраних, закатованих, зґвалтованих нескінченний. Немає жодної людини, здатної тебе захистити. Є Ти з Україною в серці і вони, озброєні до зубів на кожному кроці. І це не перебільшення.
«У вас немає тривог, у вас спокійно».
Так, але в нас є дещо інше. Коли заходять у маршрутку, підходять до тебе, як в казці, з автоматом, перезаряджають його, на грудях одні гранати висять, тикають на тебе: «Ты, выходи, раздевайся. Досмотр».
Або, коли їдеш у маршрутці і на твої ноги падає чоловік років 50, починає хрипіти і помирає, а в тебе немає ні зв'язку, ні мережі, ні інтернету, ні швидких, нічого. Є ти, труп і пасажири.
Пальне – проблема, черги, вартість
А в нас немає таких проблем, бо в нас віджали автівки, бо ми їх поховали, бо в нас взагалі немає пального. Вже навіть не пам'ятаю, скільки (все, що стосується расейського, для мене не існує).
Овочі дорогі, в погоні за сіллю
Так, в нас овочі дешеві дуже, але це, в принципі, все, що ми їмо вже третій місяць. Ви знаєте мрію моєї дитини? З'їсти печиво «Марія», з'їсти дешманське печиво «Марія».
Росте безробіття
У нас немає роботи взагалі. Уявіть собі, що в Херсоні працюють лише продавці товарів.
Я – спеціаліст, який мав один вихідний, до якого запис був за місяць вперед. Дякую Богу, якщо в мене є декілька пацієнтів на тиждень, я дякую за те, що маю змогу купити ті овочі...
Тримайтесь!
А уявіть собі, що немає вже за що триматися, бо «то пр...бали Херсон, то немає тієї зброї, щоб вас визволити, то немає тієї кількості наших хлопців». Але ж ми реально не скиглимо, ми дійсно віримо і чекаємо, ми дійсно розуміємо, що наразі наші хлопці потрібні в більш гарячих точках, бо як там у нас «тихо». І це реальність тих, хто тут залишився. Це наш свідомий вибір.
У вас зима, війна, літо вже, а в нас 24 лютого досі.
Життя продовжується...
Так, фізично твій організм функціонує і задовольняє базові потреби. І на цьому все! Вже ніколи не буде, як раніше. Вже ніколи не будемо такими, як були. Психологічно нас немає... Херсон живе лише вірою і мріями!
Жодного докору будь-кому! У кожної людини своя трагедія, у кожного міста своя трагедія. У кожного з нас своя міра цієї трагедії. У кожного з нас своя межа того «я все, більше не можу». На жаль, я вже все...
Не порівнюйте міста з містами! Не порівнюйте людей з людьми! Ви уявлення не маєте, як іншим!!!»
Історія з відкритих джерел.
.png "Імена")
