«Під вогнем наш будинок опинився з перших днів війни»

Чверть століття ми будували будинок для нашої великої родини. Але з початком війни на Донбасі наша вулиця опинилася на лінії вогню. Ми залишилися на самоті. Третій рік онуків не бачили.

У нашому будинку оштукатурені стіни й подекуди наклеєні шпалери. Більше зробити нічого не встигли. Почалася війна. Наймати людей не було за що, робили все самі з дідусем.

Під вогнем наш будинок опинився з перших днів війни, це ж околиця міста. Далі лінія фронту.

Нам, звичайно, боляче бачити, як старання марнуються. Ти ж знаєш тут кожну кімнату, як вона робилася, з якими зусиллями.

Перебувати в хаті дуже небезпечно, тому ми переїхали в літню кухню. Щоранку ми в городі збираємо «урожай» – осколки снарядів. Під час обстрілів рятувалися в підвалі. Кілька місяців сиділи без світла. А дідусеві треба робити кілька уколів на день, пити таблетки. А як? Без ліхтаря ми не можемо.

У чоловіка цілий букет хвороб – цукровий діабет, хімічний опік шлунка, набрякають ноги. Він уже звик до своєї безпорадності й тепер пристосовується жити по-новому. Попри інвалідність намагається допомагати по господарству.

Зі свого двору ми не виходимо. Боїмося, та й здоров'я не дає змоги.