Олександр з сім’єю у 2014 році виїхав з сім’єю з Донецька і розпочав життя з нуля в Покровську. Але у 2022-му війна їх наздогнала 

Після 2014-го я вимушений був переїхати з Донецька до Покровська, орендувати житло і працювати на підприємстві. На це рішення вплинув психологічний стан, тому що змінилося все повністю: люди, устрій. Загалом, «русский мир» не для мене. 

Життя поділилося на «до» і «після». Я прекрасно зрозумів, які випробування чекають на країну, на мене, на мою родину. Для мене буквально за одну годину стало зрозуміло, що це катастрофа. 

Це можна порівняти хіба що… Я вже був свідомою людиною, коли стався вибух у Чорнобилі. І асоція була така, що це щось таке ж страшне і невідворотне.

Я - людина, яка в 60 років не має житла, бо воно залишилося в Донецьку. Людина, яка все життя пропрацювала й чогось досягла. І це тягнеться з 2014 року. Якщо тоді ще були якісь надії, що ось-ось все повернеться, то з початком повномасштабної війни мені стало зрозуміло, що це катастрофа. А якщо погіршиться здоров'я, хіба я комусь буду потрібен? Ні. Тому - ось такі емоції, такий стан, таке життя. День прожив – і слава Богу. 

І тут мене війна дістала. Під ракетний обстріл ми потрапили. Зруйноване частково житло. Емоції, звичайно, зашкалювали. Погіршилося здоров'я моєї дружини – психічне та фізичне. 

Мене шокує до цього моменту маса речей. Це неготовність, повна безпорадність нашої країни. Я прекрасно розумію, що нас чекає далі. Шокує нас із 2014 року одне-єдине: ті, хто з 2014 року виїхав із Донецька, – це патріотично налаштовані люди. Їх не така вже й велика кількість. І держава не змогла цим людям допомогли хоча б із житлом. А ми ж не просто біженці, а люди, які продовжували працювати і платити податки державі. Але на всіх цих людей лише поставили тавро: «переселенець», «біженець». Чого тільки не придумували! А реальної допомоги навіть близько не було! І це свій відбиток наклало. 

Хочеться, щоб закінчилася війна, щоб не відібрало в цей період остаточно здоров'я, і щоб можна було порадіти тому, як у дітей налагодиться життя. І пожити нормально хоч якийсь період свого життя. Про смерть я не думаю, але підсвідомо це зі мною щохвилини.