Я жила в Сєвєродонецьку. Від початку війни там було пекло. Мене шокувала моя безпорадність, бо я не могла нічого зробити. 

Батько дуже хворів. Йому терміново був потрібен уролог, але лікарів у місті не було. Я була в жаху, що не могла йому допомогти. 

Світло, газ та воду вимкнули у перші дні. Під обстрілами я шукала хоч якусь пляшку води. Місто знищували на очах, обстріли тривали постійно. Мене з батьком вивезли волонтери. У Дніпрі йому надали медичну допомогу, але за два місяці він помер. Я залишилась одна. Не знаю, як будувати своє майбутнє. Дуже важко мені без минулого життя.