Я жила в Кремінній всі свої роки. У перший день війни не могла зрозуміти серйозності ситуації. Це настільки безглуздо! Як могла статись така трагедія? Світла і газу у місті не стало. Я жила в приватному будинку, тож якось викручувалась. Мене шокували обстріли. Я постійно сиділа в підвалі.

Росіяни прийшли нас вбивати - це було за межею розуміння. До останнього я не вірила, що таке сталось. 

Я виїхала з міста завдяки дітям. Вони організували мою евакуацію. Зараз живу в Дніпрі. Майбутнє бачу тільки вдома, хоча діти мені кажуть, що я наївна.