У перший день війни я була вдома, збиралась на роботу. З новин дізналась про початок обстрілів. Я пішла на роботу, взяла з собою дитину. Через декілька годин мене відпустили додому. З дитиною я йшла пішки між будинками, бо було дуже страшно. Вдома зібрала документи та речі.

Під обстрілами сиділи постійно. Не знали, чи прилетить у наш будинок. Доводилось сидіти у підвалі. 

У магазинах не було товару, але щось залишалось. Страшно було ходити за продуктами під обстрілами. 

Потім до мене переїхав брат із родиною. Брат їздив до Бахмута за продуктами. Тоді там ще працювали магазини. 

Ми виїхали до Павлограда. Там нас прихистив чоловік. Потім ми поїхали до Полтави. Тиждень ми жили в дитячому садочку. Довго шукали квартиру, але за деякий час вдалось знайти. 

Зараз я чекаю тільки миру. Дуже хочу повернутись додому.