Боцько Любомир, учень 9 класу Гостинцівського ЗЗСО І-ІІ ступенів Мостиської міської ради Львівської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Андраш Ганна Ізидорівна

Війна. Моя історія

Моя воєнна історія не є такою драматичною, як інші, але все одно, в моїй дитячій голові збереглися неприємні думки про перші дні війни. Зранку 24 лютого я як завжди почав збиратися до школи. Четвер, робочий день. Але мій чудовий початок дня перервало одне слово - війна. Ще більшим жахом для мене став один випадок.

Коли над моїм будинком пролетів літак, я подумав, що почалась війна, але не був повністю впевнений. Лише з повідомлення з Інтернету я зрозумів, що почалась війна.

У світі 8 мільярдів людей. Якщо б кожну запитати, що на їхню думку означає слово війна, ми почули б стільки відповідей, скільки людей. Дуже важко жити під час війни. Адже можемо бути пошкоджені не лише фізично, але й психологічно. Життя людей ускладнюється. Не дай Бог пережити комусь ті моменти, коли людина боїться за життя дітей, батьків та своє. Моя історія не є такою, що може здивувати, але саме слово війна все розказує.

"Життя дорогоцінніше за золото" - золоті слова. Як кожен українець, так і громадянин будь-якої країни, хто пережив це жахіття, погодиться з цими словами.

Найтяжче - це усвідомити, що почалася війна. Я усвідомив 24 лютого о 08:48. Перші слова - "Я боюсь". Чому я боюсь? Чому мені страшно? Чому я переживаю? Бо я хочу жити. Життя - це найважливіша людська цінність. Початок війни означав як для мене, так і для моєї родини одне: треба триматись.

Коли починається війна ми розуміємо, що миру не буде. Щоб був мир, потрібна перемога.  

Повернувшись до історії, можемо твердо сказати, що Україна пережила багато битв, були війни. Але такої не було. Помирають люди, військові, винищується цивілізація. Моя історія ніколи нікого не доведе до сліз, я не розказав нічого такого, що могло б зачепити. Але мій ще дитячий, на той час, розум прекрасно розум, що буде творитись у найближчі декілька днів.

Пережиття дитиною війни - це велике потрясіння, і в майбутньому це відгукнеться в її житті. Діти - це майбутнє нації, тому ми повинні берегти їх та захищати.

Україна вистоїть, переможе та покаже, що ми нація сильних та сміливих. Як писала українська поетеса: "Ми воїни. Не ледарі. Не лежні. І наше діло праведне й святе. Бо хто за що, а ми за незалежність. Отож, нам так і важко через те". Ми захищаємо свою незалежність. Ми боремося за своє, і заберемо те, що нам належить.

Моя історія не стала шедевром, але у ній є крихта дитячої любові, яку передаю всім українцям. У ній немає нічого захопливого, та у неї я вклав свої серце та душу.

Тож, бережіть Україну: сади, балки, узбіччя, дороги. Бережіть себе! Щоб процвітала Україна і ми разом з нею, щоб знову чорнобривці посіяла мати, щоб піднялась вище червона калина. Живімо, процвітаймо та любімо свій край, землю та Україну. Адже цього нас навчає Бог.