Калюжна Ангеліна, студентка 2 курсу ВСП “Аграрно-економічний фаховий коледж ПДАУ"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Глушко Світлана Олександрівна

Війна. Моя історія

Війна в Україні розпочалась 24 лютого 2022 року. Але за два дні до цього, я відчувала тривогу, що повинно статись лихо. Майже всі соціальні мережі попереджали про вторгнення російських військ в нашу країну, особисто я вірила, а мої рідні до останнього були впевнені, що все обійдеться .

І ось настав цей день, я прокидаюсь від того, що мене гукає мама та каже: « почалась війна», було дуже страшно і на очах з’явилися сльози, адже раніше війну я бачила тільки в кінофільмах і це було криваво-плачевно та ранило серце.

24 лютого в більшості населення була паніка, всі їхали в місто та скуповували все, що було на їхньому шляху. Мої батьки поїхали купити речі першої необхідності, а я з сльозами на очах, складала тривожну валізу. Коли  мама з татом довго не поверталися додому, я почала нервувати, та зателефонувала їм .

Мама сказала, що скрізь багато людей та великі затори, які не дозволяли доїхати до міста.

Перший день війни приніс мені багато страху та незнання, що мене чекає в майбутньому та чи буде воно взагалі. Кожного дня я передивлялась новини, щоб знати останні події, але вони не допомагали заспокоїтися, а лише напружували ситуацію. Я дуже переймалась за безпеку своїх рідних та домашніх улюбленців. Також мені було тривожно, що тата можуть забрати на поле бою, захищати нашу країну, звідки він міг більше не повернутися.

В перші дні війни я, навіть, подумати не могла, що в такі важкі часи можливо жити і не плакати щодня. Зараз я розумію, в нашого народу немає іншого вибору, ми повинні жити та боротися за свою волю до останнього.

Життя моєї родини після війни зазнало значних змін. Кожного разу, коли ми чули сигнали повітряної тривоги, намагались зберігати спокій, брали тривожну валізу та ховались в безпечному місці. Але не дивлячись на це все, мені необхідно було отримувати професію для підтримки та підняття економіки нашої країни, саме тому обрала спеціальність «Фінанси, банківська справа та страхування».

Коли вступала до коледжу, хвилювалася, що у великих містах було занадто небезпечно та мені все одно хотілося навчатися, розвивати себе, неньку Україну і стати її світлим майбутнім.

Під час навчання почала приймати активну участь у справах коледжу, а саме, у волонтерській діяльності. Тут усіма можливими способами намагалися допомогти нашим військовим на фронті: збирали кошти на техніку і лікування, приносили продукти харчування та інші необхідні речі.

На цьому ми не зупинялись, ще ми допомагали людям, тваринам, яким довелося примусово покинути власні будинки та шукати прихистку в безпечних містах країни. Деяким, навіть, довелося виїхати за кордон.

Проживши два роки  у стані війни, я зрозуміла, що життя одне і потрібно ним насолоджуватися. Немає сенсу просто плакати в подушку щодня, а необхідно робити все можливе, для наближення нашої країни до очікуваної перемоги. Здавалося, що життя, ніби налагоджувалося і вже майже звикли до постійного психологічного тиску. 

Але постійні повітряні тривоги, виключення світла, багато смертей, про які говорять в соціальних мережах, не давали забути про те, які страшні події вібуваються в нашій країні, скільки будинків знищено і сел зрівняно із землею.  

Я б ніколи не повірила, якби до 2022 року мені сказали, що під час війни можливо продовжувати жити в звичайному темпі. Та зараз, вже не можу згадати часи мирного життя. Коли гуляли до темної ночі, збирали гриби в соснових лісах, відвідували дискотеки та раділи безтурботному життю. Ми сподіваємося, що найближчим часом, зможемо знову відчути, ті щасливі роки вільного життя. І я вірю в нашу перемогу, незламних захисників та в українців!