Шум Анна, 10-а клас, ліцей №2 Дрогобицької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання — Лучків Олександра Василівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна... Слово, яке раніше здавалося далеким, абстрактним, мовби чимсь неможливим і з іншого світу. Але ось вона вже триває 1000 днів, і за цей час моє життя перевернулося з ніг на голову.

24 лютого 2022 року. Життя поділилось на "до" і "після". Я прокинулась від вибухів і сліз мами, яка мене повідомила, що почалась війна, і перше, що я відчула - це страх. Все, про що я думала, це як жити далі? Те що вчора мені здавалося буденним, тепер стало не досяжним.

Перші місяці війни стали важким випробуванням для більшості українців. Кожен день - це для когось була боротьба за життя, пошуків ресурсів, безпечного місця і адаптації. Моє особисте життя також змінилось: я з мамою і старшою сестрою 22 березня виїжджали з Херсона до Одеси.

Путь був тяжкий, були обстріли і ми чекали, щоб на с почали випускати з міста, коли ми вже їхали по дорогам Одеси, ми не знали, чи повернемося ми додому.

На наступний день в Одесі, ми дізналися що російська армія нас окупувала. В всі наступні дні проведені в Одесі, ми хвилювалися і думали що буде далі? В селі залишився тато, а брат виїхав до Миколаєва, і пішов служити в армію. Більше я хвилювалася за них,

під час окупації мій тато був партизаном. І саме найстрашніше було, це коли ми дізналися, що мого тата взяли в полон російські воєнні.

Весь час ми думали, як він? Чи з ним все добре? І чи живий він.. Через 5 днів коли він вийшов на зв'язок, і він сказав що його відпустили, то в нас як тягар з серця впав. Потім 5 травня, ми виїхали до Польщі, весь час перебування там, ми хотіли якось допомогти нашим воїнам, і окрім донатів, ми пішли плести сітки, робити свічки, мама ще шила одяг для поранених та бандани.

За ці 1000 днів я пережила безліч емоцій: безмежної туги, за втратами до настрої радості від перемог. Люди навколо ставали ближчими. За 1000 днів війни  змінили мене. Я стала сильнішою, хоча і більш вразлівишою . Після повернення до України, я стала більше цінувати дні без тривог, тихі мирні дні, кожну хвилину, яку я проводжу з родиною і друзями.

Кожен день боротьби- це крок до нашої перемоги. Важливо не втрачати людяності, і допомогати од одному "Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди!"