Я заміжня, у нас двоє дітей. Після того, як на Заводській розбили наш будинок, у мами виявили рак, і вона померла.
До війни ми часто збиралися з друзями, ходили на природу, їздили в Донецьк. Згадуються студентські роки, зустрічі з однокласниками. Зараз всі роз'їхалися, ми можемо спілкуватися тільки в соціальних мережах.
Перед бомбардуванням Мар'їнки приїхав брат і сказав, що потрібно забирати сім'ю і їхати в Новоукраїнку – щось буде. Я йому не повірила.
Спасибі, що він забрав батьків і молодшу дочку, і вони поїхали. А ми бачили всі 11 числа в ніч на 12 липня 2014 року, бачили, як все починалося і як летіло на Мар'їнку. Наш будинок найперший потрапив під обстріл. Тієї ночі на першому поверсі плита впала на чоловіка на прізвище Білоцерківець, його вбило.
Ми мріємо про мир. Найголовніше - щоб закінчилася війна, щоб були здорові рідні.
