До війни я проживала в Донецьку, а зараз є тимчасово переміщеною особою. У нас було хороше життя, я працювала, але з початком військових дій довелося все кинути і виїхати. Наш будинок не постраждав, але я позбулася роботи. Тут чоловік доглядав за своєю хворою мамою, вона померла, а тепер і він хворіє, я доглядаю за ним.
Для нас все змінилося на початку квітня 2014 року, коли почалися бойові дії і з'явилися блокпости. До червня я продовжувала працювати, але потім чоловік захворів і мені довелося переїхати. Там залишилися діти, онук, а проїхати до них неможливо. Вже роки три ми не бачилися, спілкуємося тільки по відеозв'язку. Без дітей дуже важко.
У нас тихо, ми далеко від лінії розмежування, бойових дій тут не було. Дуже хочеться, щоб відкрили блокпости, щоб було доступно медичне обслуговування. Зараз вся пенсія йде на лікування, чоловік лікується вдома.
У селі аптеки немає, щоб купити шприци, мені треба їхати в Курахове. У нас закрили і лікарню. Щоб отримати пенсію і заплатити за комунальні послуги, мені треба їхати 60 кілометрів. Доводиться кожен раз наймати машину, тому що автобусне сполучення дуже погане. Все це дуже важко. Наше життя змінилося в гіршу сторону.
Мрію, щоб настав мир, і ми могли вільно пересуватися, зустрітися з дітьми. Дуже хочеться миру.
