Мені 47 років. Мешкаю в місті Токмаку. Сюди приїхав на роботу і вже не зміг поїхати. Перший день війни мені запам’ятався вибухами. Нібито мирно жили – і тут зненацька таке. Потім була і нестача води, і перебої зі світлом були, і в підвалі ховалися від обстрілів. Різне було. На хворобу тільки відволікався. Про майбутнє поки що не думаю, бо нічого невідомо.