Я мама військова і знайома з війною ще з 2014 року. Все життя робила так, щоб мої діти не знали, що таке війна.

У 2022 році діти були окуповані пів року і закінчували там школу. Це було найбільше потрясіння для мене. Зараз вони навчаються у місті Буча, а наші родичі залишилися в своїх домівках.

Я була на службі, тримала лінію розмежування біля окупованого Луганська. Дітей побачила тільки на другий день на 10 хвилин і сказала їм, що вони дуже хоробрі і що я їх дуже люблю.

Перший день війни був особливо важким: розуміла, що служу на нульовій лінії і з дітьми поруч, але не можу їх вивезти. Покидати військову частину було неможливо.

Після піврічної окупації діти стали замкнутими, і треба було дуже постаратися, щоб повернути їм радісні емоції. Зараз я перебуваю у декретній відпустці — дуже важко з фінансами. Раніше допомагали фонди продуктовими наборами, але зараз такої підтримки вже немає.