Станіслав Сташевський, 9 клас, Козацький ліцей Новокаховської міської ради

Учитель, що надихнув на написання есе – Гетьман Світлана Олександрівна

«Тисяча днів війни. Мій шлях»

Коли розпочалася повномасштабна війна, я був звичайним школярем, який дуже любив будувати плани на майбутнє.

Коли розпочалася війна, я зрозумів, що інколи наші плани можуть залишатися тільки планами...

Перший день війни був дуже страшним і шокуючим. З перших днів у наше селище Козацьке було в окупації. Було дуже страшно... Я ночував у підвалі, збирав тривожний рюкзак і мріяв про скорішу перемогу.

Пройшло три місяці... Здали нерви... І моя родина прийняла рішення виїхати з окупації. Перша спроба була невдалою, окупанти нікого не випустили з селища. Друга спроба також не мала успіху. На третій раз нам пощастило. Здавалося, дорога до Кривого Рогу була довжиною в життя... Страшний шлях у невідомість, але на волю...

Потім розпочався довгий шлях до Західної України. Ми приїхали до Чернівецької області, Форосна стала моїм другим домом. Почав звикати до нового місця, знайшов собі нових друзів, пішов навчатися до міської школи.

Одного разу до мене приїхав мій друг і в нас виникла ідея, як допомогти ЗСУ. Ми почали плести браслети й продавати їх в інтернеті. Так ми назбирали шість тисяч гривень і відправили до Снігурівки для придбання авто.

У листопаді 2022 року звільнили від ворога Херсонську область, рідне селище.

Моїм дідусеві й бабусі вдалося виїхати з Козацького до м. Снігурівка Миколаївської області. Моя родина прийняла рішення їхати до них.

Чернівці... Одеса... Миколаїв... Снігурівка, де я живу і зараз, де знайшов друзів, навчаюся в онлайн-школі й продовжую допомагати ЗСУ то малюнками, то браслетами.

Тисяча днів війни... Мій шлях.