Спала вдома одна з котом. Першу ніч війни провели у батька в селі під масовими артилерійськими обстрілами, зранку виїхали додому серед військової техніки та воєнними, було дуже страшно. Три тижні спочатку в гаражі, потім по підвалах... Багато магазинів та аптеки були закриті. Великі черги та дефіцит продуктів. Довелося переїхати в Кременчук Полтавської області. Ми ВПО з Харківської області з Чугуєва.

Найгірше, що з нами сталось під час війни, це те, що удвох з чоловіком були поранені, чоловік став інвалідом третьої групи, переніс чотири операції, гепатит C, втратив будинок, його батько загинув. Лікувалися удвох в різних лікарнях.

Було дуже приємно, коли нас телефоном через знайомих волонтерів зголосились прийняти з нашої лікарні до Кременчуцької лікарні, сама директор зустрічала й доктори. Чоловік не хоче, щоб я поки працювала, весь час з ним. Ми всі речі, в яких попали під обстріл касетними бомбами, викинули, тому що вони стали непридатними й спогади неприємні.