Студентка з подругами три доби просиділа у харківському метро, поки за ними не приїхав тато з Полтави

Мені 19 років, я з Полтави, але навчалася в Харкові. Жила там вже декілька років. 

Я була в гуртожитку на Салтівці. Там 24 лютого було найбільше чути вибухи - ми з сусідками по кімнаті прокинулися від цих звуків і шукали укриття в перші години.

В перші дні наш університет надавав нам допомогу, привозили нам їжу і воду. Важко, коли були блекаути, виключали світло і було не дуже тепло, але це можна було пережити.

Напевно, найбільші труднощі були, коли ми намагались виїхати з Харкова. Перші три ночі ми ночували в метро. До місця виїзду потрібно було на чомусь доїхати, а транспорт не ходив. Таксі також неможливо було визвати. Потім ми зв’язалися з родичами, і нас вивезли через місто Піски - воно було обстріляне. Ми з татом у машині їхали додому до Полтави годин шість, бо були сильні затори на дорогах. 

Мене шокує, що війна так довго вже відбувається. Більше року. І ніхто не знає, коли це може закінчитися.

Найважче для мене те, що мій хлопець на передовій. Я дуже переживала за нього, плакала, а потім звернулася до психолога, і ми вирішили всі проблеми.

Сподіваюсь що це все закінчиться якнайскоріше, але мені здається, що через рік - як мінімум. Я хочу повернутися до Харкова, до свого студентського життя. Побачитися з друзями і допомагати відновлювати Харків.